Вітаю вас!

Сьогодні хотів би поділитися досить цікавою, а можливо і досить дивною історією, яка трапилась зі мною сьогодні вранці після чергової нічної зміни. Це було настільки незвично, що по дорозі додому у мене навіть з’явилося натхнення увімкнути собі музику. Після ночі на ногах можете уявити стан людини, а тут все ніби рукою зняло.

Справа в тому, що в останні дні ми з дівчиною разом долаємо якусь відстань до підприємства — я йду безпосередньо на зміну, а вона робить коло і повертається додому в якості прогулянки. Допоки ми йдемо удвох, зрозуміло, в нас завжди є теми для розмови. То вона щось розказує про свою роботу і плани, то я щось розповідаю про підприємство, бізнес і т. д. Хоча от саме вчора я майже всю відстань розказував про свою працю, точніше — про взаємовідносини з людьми, з якими я працюю.

Там у кожного свої приколи, навіть не буду вдаватися до подробиць. Просто одна з тем стосувалася нормальних чуваків, з якими в мене існує певна взаємоповага, хоча ми ніколи в житті навіть не розмовляли. От просто ні про що, окрім якихось банальностей стосовно продукції, яку і робимо на зміні. До розмови з дівчиною я про це навіть ніколи не думав, а тут пішло... Кажу — є хлопець, абсолютно нормальний чувак, який постійно вітається, допомагаємо ми один одному, тобто контакт між нами є, тільки ходить він якось смішно (це не стьоб, я після цього і про себе згадав 😄), і в нього є свої приколи — наприклад, влупити з того нічого кулаком по картонних листах або з ноги влупити по картонній скрині, щоб там залишився слід від підошви. Ну то фігня, як людина — головне, що нормальний.

І от закінчили ми раніше, десь 45 хвилин залишається до офіційного кінця, я вже навіть думаю йти посидіти в їдальні, як тут ні з того ні з цього підходить цей чувак і починає балакати до мене. Вперше за весь час нашого знайомства 😮

Здається — банальність, тільки от разом ми працюємо не перший рік... Ніколи до цього я в подробицях не розповідав про цю людину, навіть не замислювався.

До слова, розмова в нас вийшла що треба — у нас навіть є багато спільного. Людина підтвердила мої слова, які я озвучив за якихось 9 годин до нашої з ним розмови.

Якщо напрягти розум і згадати — таких історій в мене вдосталь, тому я особливо не вірю в збіг обставин. Це дуже цікаво. Фактично наші думки і слова генерують реальність, яка може трапитись перед очима у наступний же момент. Я навіть замислювався, що життя насправді вже існує у будь-який момент часу. Тобто нам зараз і 7 років, і 90 одночасно — просто в нашому розумі він плине. Подивіться навіть на свої шаблонні дні і звички — яка існує ймовірність, що це зміниться через багато років? Але це вже філософське питання.

Фото 2023 року — можливо, я навіть зараз там, хто його знає.

Дякую, що приділили увагу. На все добре і до зустрічі!