Вітаю вас 🤗

Учора після сну я знову замислився над плином часу. Довгі вихідні сприяли моєму остаточному моральному відновленню — та й фізично, в деяких аспектах, мені стало значно краще. П’ять днів — здавалося б, велика цифра, однак уже завтра ввечері я знову робитиму копії, нескінченну кількість, які роками встановлюються в автомобілі по всьому світу. Неймовірно…

Так само неймовірний і парадокс часу: іноді якісь 48 годин можуть здаватися довшими за кілька місяців рутини. Ми з дівчиною навіть знайшли цікаве відео на цю тему. Посилання буде в коментарі, щоб на обкладинці було фото.

З наукової точки зору все виглядає логічно, однак ще до перегляду цього відео я самостійно підтвердив цей парадокс на практиці.

Ми нечасто подорожували просто так — зазвичай це були поїздки по справах. Особливо рідко — до інших країн. Але коли ми вирішили провести повноцінний вікенд у Празі… саме тоді стрілки годинника ніби почали рухатися в інший бік.

За якихось 48 годин ми встигли побачити стільки пам’яток, що я навіть не пам’ятаю їхньої точної кількості. Наприкінці допису додам скріншот із подоланою відстанню та точною кількістю кроків. Окрім цього, ми побували на футбольному матчі теперішнього чемпіона — на це пішов увесь вечір. І це я ще не рахую часу, витраченого на кафе, інші заклади харчування й шопінг загалом.

Із тієї подорожі я привіз стільки спогадів, що тепер можу сміливо вимірювати ті 48 годин як повноцінний тиждень життя.

Чого тільки варті моменти зі смачним, автентичним трдельником…

Коротше кажучи, події того варті. Саме події створюють цей парадокс, тобто ми власними руками створюємо те, що навіть час може зупинити.

Згадалося, як раз, що в дитинстві я майже не потонув 😰 Ті кадри і той час я досі ідеально пам'ятаю. Можливо, ця історія навіть варта допису, але то вже в майбутньому.

Бажаю вам цінувати час і створювати ті самі події. Дякую за увагу і до зустрічі!