На західному фронті без змін

Вітаю вас!

Дуже багато моментів відволікали мене від власного блогінгу останніми днями. З основного — почав спостерігати, що у підприємства розпочалося сезонне загострення, а тому якось потрібно було перелаштуватися на правильний лад, щоб не з’їхати з глузду. Буквально кожного дня ті красені вигадували якусь лажу, а всі свої внутрішні трабли чомусь хочуть скинути на плечі операторів. Уявлення не маю, чого вони домагаються своїми діями, та на продуктивність людей це впливає зі знаком мінус, бо ніхто, крім нашої зміни, не виконує норму на постійній основі.

Ось так, щоб із останнього: наприклад, учора вони вирішили змінити кількість готової продукції, яку я пакую в картонну скриню. Певно, хочуть додатково заробляти на логістиці, щоб у стандартний об’єм влізло більше готових деталей. Тепер наші перевіряючі машини роблять з тих рам «котлету» (там один з двигунів у рамі може встановлювати вертикальну позицію деталі). Відповідно, перевіряти ту металеву котлету стає важче через позицію, яка не дозволяє нормально підлізти руками, щоб відключити з'єднуючі дроти та перевірити всі кріплення.

Економія — економія, та на лінії все так само застрягає, як раніше, і те, що мають робити машини — роблять люди.

Тільки-от сьогодні молодший спеціаліст цікавився стосовно того, як там працює лінія. Зовсім не для того, щоб справді щось виправити в плюс для нас. Він цікавився виключно через те, що днями планується аудит, який може підвісити його команду за одне місце. Саме те місце, через яке й їде наша лінія.

Аналогічний абсурд відбувається щодня. Уявіть навіть те, що влітку люди з великої літери прибрали з мого місця вентилятор, який я вмикав і восени, і взимку, і навесні. Куди не плюнь — саме так працює та клоака.

Це що стосується праці.

З іншого боку, я так звик до тих траблів, що почуваюся реально добре, незважаючи ні на що. Учора навіть запропонував дівчині піти в ліс. Після зміни на ногах я зробив додатково десь 10–15 тисяч кроків за ту прогулянку. У самому лісі ми зустріли гірських кіз. У таїнстві природи я навіть вимкнув телефон, щоб можливий звук не завадив їхній ідилії. Вимкнений віртуальний світ — це найкращий спосіб релаксувати.

Мені так сподобалося спостерігати за їхніми рухами... Що цікаво — старші особини просто присіли відпочити після свого променаду, а їхня малеча відходила на певну відстань від привалу, і ми завдяки цьому могли ще краще роздивитися тих чудових тварин.

Учора я згадував, що досі не маю відчуття дому — і навряд чи, навіть з часом, це відчуття з’явиться. Тут усе набагато краще, але є якісь незрозумілі для душі речі — це не пояснити. Вдома в нас уже неймовірна спека, яку я не люблю, а тут, у гірській місцевості, зранку менше 10 градусів — і я це обожнюю. Але… але.

Світлина — на розбитій дорозі, яка більше нагадує рідний дім. Ранок… Саме в цей час я обожнював гуляти з вірним другом. Краса…