В суботу ми приїхали в село, щоб допомогти привезти сіно з поля. Роботи було багато, до самого вечора, тому ми вирішили лишитися на ніч. Перед тим як лягти спати я прочитала інформацію в телефоні, що в росії злетіли бомбардувальники Ту-95МС. Це означало, що вночі буде тривога, але я не надто надала цьому значення.
Перед сном я завжди читаю всі дописи, опубліковані в українській спільноті. Дочитавши, я знову перевірила карту повітряних тривог і побачила, що вся Україна червона. Тривоги не було лише в двох областях - Івано-Франківській і Закарпатській. Через декілька хвилин тривога пролунала і в нас.
Тільки-но я почала дрімати, як пролунав сигнал підвищеної небезпеки, тобто дрони добралися і до нашого району. На душі стало якось неспокійно. Згодом десь вдалині було чути кілька вибухів. На цьому все начебто стихло, але незабаром телефони знову почали волати про підвищену небезпеку. За кілька хвилин я почула справжню канонаду великокаліберних кулеметів. Вибігши на вулицю, я побачила, що з різних напрямків в одну точку неба спрямовано кілька потужних прожекторів. Як мінімум з двох напрямків по цій ділянці неба вівся вогонь. Кулі світилися, тож це все виглядало наче в якомусь фільмі про війну. Було дуже сильно чутно звук двигуна дрона, якого намагалися збити. В цей момент він був саме над нашим будинком і я вперше від початку війни захотіла, щоб дрон не було збито, принаймні не зараз, бо уламки упали б просто на наш дім.
Я миттю повернулася в будинок - дитина міцно спала. Я накрила їй голову подушкою на випадок, якби вилетіло скло з вікон. Тим часом постріли припинилися. Звук від двигуна дрона почав стихати. Летюча смерть віддалялася від нас, його так і не вдалося збити. Він полетів в бік Львівської області. Мені ще довго було видно як на його шляху то в одному, то в другому місці вмикалися прожектори.
Далі нам було чути вибухи, кілька штук підряд. Вони були доволі далеко, але звідки саме доносилися я не змогла зрозуміти.
Все це тривало до четвертої години ранку. А тоді до нашої області завітали ракети. І знову сигнали підвищеної небезпеки. І знову звуки вибухів.
Тільки о 5-й годині ранку нам нарешті вдалося заснути.
Другого липня у Даринки буде перший ювілей - їй виповниться 10 років. Ми плануємо організувати святкування і вже почали запрошувати гостей. Одним із них мав бути її хресний тато, але виявилося, що він повинен у цей час їхати в Київ. Тож ми вирішили зустрітися сьогодні, просто щоб нарешті побачитися.
Для зустрічі ми обрали місцеве кафе (чи ресторан) "Вінтаж плюс". З ним у мене пов’язані особливо теплі спогади. Саме тут у нас із @o1eh у далекому 2014 році було перше побачення. І потім ми ще неодноразово сюди навідувалися.
Даринка вибрала собі картоплю фрі та шоколадний фондан. Ми ж, дорослі, обійшлися десертами. Я собі взяла штрудель, а хлопці ласували морозиво.
Ми сиділи в кафе недовго - півтори години. Однак цей час пролетів як одна секунда. Ми давно не бачилися і нам було чим поділитися і про що поговорити.
Хресний Даринки - однокласник і одногрупник мого чоловіка. Він залишився у Львові і зараз займає високу посаду в Національному університеті "Львівська політехніка". Він любить подорожувати і не дозволив життєвим клопотам стати на заваді його хобі і його цілям. Тому йому було про що нам розказати.
Хресний поспішав якомога швидше вирушити до Львова, тому ми його довго не затримували. Ми взяли чек, розрахувалися за допомогою терміналу, але при цьому не забули залишити нашому офіціанту чайові.
Решту дня ми провели в прогулянках. Сьогодні хмарно, вітряно, але при цьому на диво тепло. Нам ще потрібно було вирішити кілька організаційних питань стосовно дня народження Даринки. Ми замовили дитяче кафе, але ще сумніваємося щодо нього. Також ми замовили торт на 2 кг, хоча схоже він буде занадто великим.
Сподіваюся ця ніч буде спокійніша. Бажаю нам всім мирного неба! До зустрічі!
Добре, що з дроном все минулося. Радий, що ви знову пишете дописи. І чекаю ще на пости @o1eh 😉
Downvoting a post can decrease pending rewards and make it less visible. Common reasons:
Submit