На концерті Павліка

Привіт, друзі! Можливо, я мав би написати об’ємний і докладний пост про те, як сьогодні сходив на концерт легенди 90-х — Віктора Павліка, але… чесно кажучи, очі вже злипаються. Та попри втому, хочу все ж залишити кілька слів — для тих, хто цікавиться моїм блогом, і просто для себе, "на згадку".

Приблизно місяць тому ми в якомусь невимушеному колі згадали, що незабаром має бути концерт Павліка. Дружина й швагро сказали, що пішли б — я ж, скажу чесно, особливого ентузіазму не виявив. Хіба що просто хотілося піти на якийсь концерт, не обов’язково саме цього виконавця.

І от за кілька днів наша кума, подруга дружини, не питаючи довго (це окрема, незалежна історія) просто купила всім з компанії подруг квитки: "Йдемо на концерт Віктора Павліка, квитки вже куплено, ви нікуди не дінетесь". Всіх поставлено перед фактом, як кажуть. Ну то й добре, підемо. Дружина звісно зраділа, а я кивнув: "Ок, ідемо".

Місяць минув швидко — і ось, час концерту настав. День був дуже метушливий: робота, дрібні й не дуже побутові клопоти, ще й майстер ванну доробляв, з сифоном виявився прокол, треба було переробляти розетку й вимикач — плитку відбивали, свердлили, доробляли. І цей концерт увечері, ніби висів над головою — йти зовсім не хотілося. Будній день, стільки всього… Але, як це часто буває: коли найменше чекаєш чогось хорошого — воно тебе приємно вражає.

Так сталося й цього разу.

Я не скажу, що я — фанат Віктора Павліка. Так, деякі пісні з 90-х будять у мені теплу ностальгію, але загалом я мало знайомий із його творчістю. І все ж — концерт перевершив усі мої очікування.

Виступав Павлік із симфонічним оркестром — і це було фантастично. Оркестр сам по собі створює атмосферу величі, багатства звуку, глибини. Але й сам співак не загубився на тлі — виклався сповна, голос у нього сильний, гнучкий, контрольований. В одному моменті він взяв ноту й тримав її так довго, що я реально здивувався — сила і техніка на рівні.

Співав не лише власні хіти, а й багато відомих українських пісень — від "Два кольори" до "Рушника", і навіть "Ой у лузі червона калина" у класичному стрілецькому аранжуванні. Це було щиро, з душею. Люди в залі співали разом із ним.

Що мені особливо сподобалося — концерт розпочався з виконання Гімну України, а сам Павлік подякував ЗСУ, Нацгвардії, усім, хто захищає нашу країну. Це було не формально — а по-справжньому. Підкреслював, що саме завдяки їм ми можемо мати такі вечори — мирні, затишні, наповнені музикою.

Зал був заповнений вщерть. Так, це не стадіон, але Львівська опера — теж поважне місце, й вона була повністю заповнена. І це теж знак: людей, яким потрібна жива музика, щирість, українська пісня — багато.

Для мене це був не просто концерт — це було якесь перезавантаження. Ми з дружиною давно не були удвох на події, давно не мали змоги просто видихнути, побути разом поза клопотами. А останнім часом нервів, клопотів і втому було більше, ніж хотілося б. Тож цей вечір — хоч і не планувався як "щось особливе" — став дуже потрібним.

Сподіваюся, що ця подія допоможе нам знову трохи вирівнятись у щоденній метушні. Пам’ятати про прості речі. І вірити, що все буде добре.

---

Вічна пам'ять загиблим. Сили та небесного захисту всім, хто боронить нас сьогодні. 🇺🇦