Спокійна прогулянка

Привіт, друзі! Останні дні були для мене дуже насиченими та виснажливими — спека трималася понад чотири дні, а разом з нею прийшов і цілий список справ: сінокіс, догляд за городом, давно запланована робота. Усе це довелося виконувати в майже шаленому темпі, під палючим сонцем. Чесно кажучи, мені було досить важко.

Але вчора ввечері нарешті випав дощ — доволі сильний, як і обіцяли синоптики. Ми щойно посмажили шашлик, сіли відпочити на терасі — й тут небо раптово потемніло, налетів вітер і з неба хлинуло. Температура впала, стало свіжо й приємно.

Сьогодні день був зовсім інший — спокійний, прохолодний, але водночас не холодний. Дув вітер, іноді досить пронизливий, але сонце час від часу виглядало і приємно гріло. Мені було цілком комфортно в шортах і футболці.

В обід ми з Максимом вийшли на прогулянку (дружина із старшими дітьми поїхала на дитячий день народження у доньки знайомого, то ж я залишився з молодшим сином). Планував трохи пройтися, щоб він заснув — а вийшло майже дві години. І за цей час мене не полишали відчуття, що я десь у горах або на морі. Вітер шумів у деревах і травах так, ніби це хвилі набігають на берег. А навколо — спокій, зелень, і лише наші кроки порушували тишу.

Ця прогулянка була для мене ковтком свіжого повітря — не лише буквально, а й душевно. Бо в щоденній круговерті «треба», «встигнути», «не забути» дуже не вистачає часу на такі прості моменти — просто пройтися, подивитися на небо, відчути вітер.

Дорогою зустріли трьох корів. І одна з них, з гострими рогами, викликала в мене асоціацію з тією самою "Мілкою" з альпійської реклами шоколаду.

А ще — всюди калюжі після вчорашньої зливи. Земля, яка ще вчора курилася пилом від спеки, сьогодні стала вологою, наче зітхнула з полегшенням.

Зараз на дворі знову комфортно — і вдень для роботи, і ввечері для чашки чаю з м’яти на терасі. І нехай цей спокій триває ще трохи довше…