Привіт, друзі! Навіть не знаю, з чого почати. Сьогодні — свято, День Конституції. Але нам зовсім не до свят. Я дуже втомлений. Ще вчора казав, що субота буде днем важкої праці. Та головне не це.

Наша родина сьогодні вранці дізналася жахливу новину. Загинув дядько моєї дружини — рідний брат її матері. Спочатку ця інформація була непідтверджена, але до вечора стало відомо, що це правда: в нього влучив FPV-дрон. Наскільки мені відомо, його підрозділ збирався виходити з позицій, було багато поранених. А дядько — «на щиті». Це поки ще неофіційно, з воєнкомату (чи хто цим займається) повідомлення не надходило, але побратими підтвердили. Чекаємо офіційної інформації. Тіло, здається, в нас — на українській стороні.

Дядько був веселою, щирою людиною. Пішов на війну в перші дні. Майже три з половиною роки служив, з короткими відпустками. Повертатися навіть не думав — казав, що не може покинути побратимів. Йому лишалося якихось два роки до 60-річчя, коли його списали б автоматично. Але він залишався на передовій. Надійна людина. На нього завжди можна було покластися.

Дружина засмучена. Я теж. Радіти немає чому. І, чесно кажучи, немає вже злості. Перегоріло. Не кожного дня дізнаєшся про смерть близької людини. Але це вже не перший раз. Це наша нова реальність. Я не раз писав у дописах: хочу, щоб Москва згоріла, щоб вони самі себе знищили. Щоб хтось натиснув на кнопку і стер їх із лиця землі. Але... ми маємо самі захистити свою землю. І мусимо чесно говорити: без загального усвідомлення й участі всіх — не виживемо. Це — єдиний вихід.

Що ж до втоми — я ще й учора цілий день важко працював. Допомагав шваґрові демонтувати бетонну плиту над входом у підвал. Роздовбували її кувалдою й перфоратором. Потім усе прибирали, вивозили уламки. Я дуже стомлений, очі злипаються просто над монітором.

Я хочу, щоб кожен росіянин втратив когось на цій війні. Може тоді до них дійде. Може тоді вони зрозуміють, що не треба було лізти сюди, на нашу землю. Я хочу, щоб вони горіли в пеклі. І знали, за що.

Я хочу, щоб наших військових поважали. Щоб зупинялися на хвилину мовчання о 9:00. Щоб перестали їх підставляти, зливати, зраджувати. Бо коли читаєш, як щодня когось заманили на фейкове побачення і там підірвали, підклали вибухівку ще десь, спалили авто — це жах. І таких «українців» я б сам четвертував. Це не просто зрада — це ницість. Якщо це роблять дорослі — їм немає виправдання. Діти — інше, ними легко маніпулювати, хоча відповідати звісно мають усі.

Але досить. Я йду спати. Дякую всім, хто дочитав. Усім мирної ночі. А ворогу — хай палає в пеклі на віки вічні!