Знову я сантехнік

Привіт, друзі. Чесно кажучи, мені завжди важко писати про щось буденне, коли десь поруч сталася трагедія. День пройшов спокійно, а за кілька сотень кілометрів — ракета, жертви, руїни… В Україні — війна. І сама по собі це вже трагедія. Але коли немає масованих обстрілів, крупних "прильотів", ми починаємо забувати. Можливо, це неправильно. А, можливо, й правильно — бо не можна жити в стані постійного страху. Людина адаптується. Ми просто живемо там, де можемо. Працюємо. Щось робимо. Виховуємо дітей.

Але коли гине багато людей одночасно, тоді цей біль нас доганяє. Плач, що проривається крізь стіни. Горе, що доходить до кожного. І тоді знову стискається серце. Я щиро співчуваю всім, хто втратив рідних. І я досі ненавиджу тих, хто вбиває українців. Росіян. Я завжди їх ненавидів — і це не стихає. Бо за що ще можна так люто ненавидіти, як за смерть своїх?

У цій війні загинули десятки тисяч українців. І особливо цинічно те, як ворог це робить: катує, розстрілює полонених, сміється, знущається з нас. І навіть з Америки — як гопник на районі. А президент США — такий самий як Янукович. Його сини (і він сам, а ще друзі, і партнери) лізуть у всі можливі сфери: криптовалюта, золоті смартфони, бізнес — і все на крові. Їм байдуже, що статус державного діяча цього не дозволяє. Вони хочуть зламати світ. А світ… мовчить. Або дивиться в інший бік.

Ізраїль — підтримують. Допомагають (і я радий, що вони мають такого заступника). США, якщо треба, ще й самі війну вступлять — не лише озброєнням. А Україну просто кинули. Закрили перед нами двері й показали в бік Європи: «Ідіть туди. Пішки. Якщо виживете. Якщо не зіб’є вас по дорозі чокнутий сусід».

Усе це — дуже важко. І єдине, що рятує, — це постійна зайнятість. Робота. Обов’язки. Сім’я. Побут. Відволікаєшся. Але все одно не забуваєш. Бо забути — неможливо. Треба донатити. Але цього недостатньо. Треба підтримувати одне одного, не гризтися. А єдності, чесно кажучи, нам бракує. ТЦК сприймають гірше за москалів, а з іншої сторони гівнюки із малою часткою якої-небудь влади — крадуть, аж береги не бачить. Новини читаєш — і просто офігіваєш: хабарі, розслідування, кримінал. А на фронті гинуть люди.

Це все — Україна. Ми такі різні. І водночас — героїчні, і недобросовісні. І це все — ми.

А я, до речі, збирався написати не про це. Хотів просто розповісти, що знову став сантехніком.

Я вже писав проблеми з водою у кількох дописах раніше. Почалося з того, що падав тиск в системі, вода то була, то зникала. Я вже раніше писав, що довелося замінити пульт керування глибинним насосом. Спочатку здавалося, що допомогло, бо вода перестала зникати, але система працювала не так, як слід. Тиск накачувався аж до 10 (чи трохи менше) атмосфер у розширювальному баку — потім спадав, і через кілька хвилин знову піднімався. А має бути постійним і стабільним.

Згадав, що рік тому сусід-сантехнік вже допомагав — ми прочищали вхід у реле тиску. Але я про це забув. І вирішив: напевно, реле згоріло. Сусід порадив модель, я її купив. Сьогодні почав міняти: відкрутив, приєднав дроти — і виявилося, що нове не підходить. Не той тип, не підходить до трійника на трубі. І, до речі, робив усе не в тому порядку: спочатку треба було відкрутити гайку, витягти реле — а потім вже працювати з електрикою. А я зробив навпаки.

Тоді згадав про отой отвір, куди заходить вода. Подивився — він повністю забитий іржею. Прочистив. І зрозумів: реле не згоріло. Воно просто не отримувало води. Підключив назад старе — і все запрацювало! Стабільний тиск, все працює ідеально.

Отже, висновок простий: коли наступного разу буде така сама проблема — знаю, що робити. Спочатку — не панікувати. Відкрутити реле, перевірити, чи не забитий отвір. І якщо купувати нове — тільки таке саме, як було. А не "по пораді", бо інше може просто не підійти.

Я радий, що розібрався сам, без допомоги. Зробив зайву роботу — але отримав новий досвід. А досвід у побуті — безцінний. Бо коли живеш у приватному будинку — треба хоч трохи розумітись на всьому: від електрики до сантехніки. Інакше не виживеш, бо розоришся, якщо постійно викликати майстра. Якщо вони у нас ще залишаться.